Отже, сьогодні 30.01.10, субота. Я, хоча й не дуже успішно , здала свій останній екзамен. Із-за цієї невдачі трохи засмутилась, але коли вийшла з корпусу, забула про цей негаразд, адже мене чекали Карпати, а з тим купа задоволення, нових вражень та переживань! І час до поїзда спливав у геометричній прогресії .

Зустрілись всі на м.Вокзальна, як завжди біля входу в Південний вокзал. Частина з нашої компанії пішла в Фуршет, частина залишилася стерегти речі, а я з Олею пішли в залу очікування пити чай , і трошки зігрітися. Тоді я ще не знала, що буду мріяти про цю приємну прохолоду в купе. О 19.15 наш поїзд № 44 попрямував до Івано-Франківська! Розсілися по місцях, подоставали їжу (неодмінну атрибутику купе поїзду), і за вечерею почалися веселі розмови про торішню поїздку до Карпат, про інші подорожі, і про те, що нас чекає цього року.

31.01.10, 10.15 ранку: ми в Івано-Франківську. Оперативно нас забирає замовлена машина, і везе до Яремчі. І через годину ми вже дома. Хутенько розклали речі, нашвидку поїли, і пішли гуляти містом. Перше, що ми відвідали, звісно був сувенірний ринок. Зима відома своїми морозами, і цього року вони скували р.Прут льодом. Але Прут сильний, й не хотів йому піддаватися, і всіма силами ламав лід. В результаті, де-не-де лід зламався, або його промило водою, і утворилися гарні лунки, в яких було видно як сильно й стрімко пульсує вода. Наші фотографи не встояли, і пішли зберігати всю цю красу в свої фотодевайси. Потім ми побували на ринку, де були схожі сувеніри як на Володимирському узвозі, але карпатські і в 3 рази дешевші . Вернувшись додому пообідали, і вирішили піти покататися з горки в самій Яремчі. Де та горка ніхто з нас не знав. Дорогу нам показали коні, які туди нас й довезли. Хоча й за дорого, по 20 грн. з людини:). Стала я на свій борд, захотіла ж поїхати, і як впаду… і перший раз з’їхала просто… Змусити себе поїхати в той день я так і не змогла…

7 година 1.02.10, їдемо до Буковелі. Встигаємо до 9.00 купити ski-passes, і перший підйом на витягу № 5. І перший спуск, на якому я навчилася "їхати” спиною вперед. Мій Вчитель сварив мене за це, і другий спуск я вже їхали так як треба, обличчям до спуску. Стільки вражень було за цей день, що навіть спати спокійно не могла: все мені бачаться ті спуски, і ноги мої намагаються керувати бордом-ліжком. А лижники та бордери так і несуться на шаленій швидкості повз мене, що після них вітер такий, що збиває з ніг! А я все падаю і падаю. Мене це так засмучувало, що вже перестало виходи те, чому навчилася. Зібравшись духом, всіма вміннями, я все ж таки зробила третій спуск, і як для мене, то дуже успішно , і день знущань закінчився. І з цим радісним настроєм я сіла в автобус, що відвозив нас додому.

Запам’ятався цей день не лише нам, і й чоловіку з Одеси, якого Женька збив на його ж першому спуску. Нажаль, падіння для цього невезучого закінчилося зламаною ключицею. Женя пообіцяв провідати "невезучого” коли буде в Одесі.

За 2.02.10 та 3.02.10 навчилася їздити не боячись за те, що можу в когось врізатись, або що хтось зіб’є мене з ніг. За відсутності страху стала спускатися швидше, лавіруючи поміж інших. І ввечері, 3.02.10, нарешті, почала змагатися з бордерами-початківцями, такими ж як я. Ну звісно, в запеклій боротьбі я їх перемогла. І не одного, а одразу двох! Це була перша перемога, що дала поштовх для мого вдосконалення. Смачно повечерявши, залягли спати!

Наступного ранку, 4.02.10, я каталася без свого Вчителя, бо він, нажаль, прихворів. Гірше від цього їздили не стала. Але кульмінацією дня стало не це, а більш вагома подія: Віталій освідчився Олі, і незабаром вони одружаться . Совет им да любовь!!! Як справно Женя "заговорював зуби” Олі, поки Віталій готував для неї лабіринт кохання, який згодом звів їх разом. Оля була рада, здивована (цитую: "Як добре, що я не здогадалася!”) та щаслива, про що свідчить її посмішка та іскорка в очах!

5.02.10 був фото-день. Тоді вже фотографувалися хто як хотів: і в падінні, і на снігу, і в повітрі . І навіть знімали тих, хто невправно падає .

Переживань в той день надавали наші проходи на витяги "зайцями” : в Олексія та в мене був один ski-pass на двох. Але все обійшлось, і ми зробили на двох 15 підйомів :). Купивши в Буковелі подарунки родичам, поїхали додому. Був останній вечір в Яремчі на цю подорож, вечір відпочинку…

Наступним ранком, 6.02.10, зібравши речі, пройшлись останній раз по Яремчі. О 16.00 автобус привіз нас до вокзалу, де розпрощалися з водієм Віталієм, який чесно возив нас всі 5 днів до Буковелі.

Попрямували ми поїздом додому, до Києва. Тут вже кожного чекають буденні справи, робота, навчання. Але навіть це не зможе завадити згадувати та насолоджуватися тими враженнями, що перехоплюють дух, які залишились після нашої подорожі.